[Версія для друку]

Поштову площу з Контрактовою зв‘язує вулиця Сагайдачного (ця назва — з 1989 р.), яка забудовувалась у 30-х—40-х роках XIX ст. У 1869-1919 рр. разом з теперішнім Володимирським узвозом та вулицею Грушевського вона становила частину Великої Олександрівської вулиці. Прокладено Велику Олександрівську за планом архітектора В. Гесте після пожежі 1811 р. Вона має прямий начерк та ампірний характер забудови, у зв"язку з чим втратила мальовничість, легкість вирішення, хоча попередній характер вулиці зберігся: на ній розміщувались великі торгові контори.

Забудова вулиці неоднакова, її можна умовно розділити на дві частини. Ділянка від Поштової площі до вулиці Андріївської забудовувалась у 1880-1890 рр. Будинки тут еклектичні — позначені змішаністю архітектурних деталей, запозичених з різних стилів. Загалом забудова передає колорит торгової вулиці кінця XIX ст. Інша частина вулиці — від Андріївської до Контрактової площі, зберегла архітектурні риси першої половини та середини XIX ст.

На розі з Боричевим узвозом, на Олександрівській № 4 містився дешевий готель. На початку 1980-х цей будинок знесено та відбудовано за первісною архітектурою, але вже не двоповерховим, а з надбудовою третього поверху. В цьому будинку у 1894-1896 рр. мешкав тоді ще маловідомий літератор Олександр Купрін.

1894 р. Купрін вийшов у відставку у чині поручика. Приїхавши до Києва, він попрохав відвезти його з вокзалу до найдешевших мебльованих кімнат. їхали довго, спускалися з крутого пагорба і нарешті зупинилися тут. Був ранок. О. Купрін, залишивши речі у кімнаті, пішов до Дніпра, де допоміг розвантажувати баржу з кавунами і заробив півтора карбованця. Їх вистачило на обід та вечерю. Так починалося київське життя письменника. Чимало творів присвятив він Києву, його побуту. Своєї домівки він не мав і зблизився з мешканцями мебльованих кімнат — чиновниками, інвалідами, студентами, артистами. У готелі часто зупинялись купці, ремісники, які у різних справах приїжджали до Києва, вони й стали героями оповідань О. Купріна. Саме в цей час працював він над своєю першою книгою оповідань «Киевские типы». Про ці номери у готелі «Дніпровська гавань» письменник згадував у своєму оповіданні «По-семейному»: «Я жив тоді у Києві, на самому початку Подолу, під Олександрівською гіркою, в номерах «Дніпровської гавані», які утримували колишній пароплавний кухар, звільнений за пияцтво, та його дружина Ганна Петрівна — справжня гієна: підступна, жадібна і люта».

«Я опинився у зовсім невідомому мені місті без грошей, без рідних, без знайомств»,— писав О. Купрін. Але він мав велике бажання писати. І саме Київ зробив з нього письменника. Олександр Купрін починає друкуватися в газетах «Киевское слово», «Киевлянин», «Жизнь и искусст-во». Багато часу проводив Купрін у сусідньому будинку, на Олександрівській № 6 у своїх приятелів Каришевих — братів Сергія (нотаріуса) та Михайла (інженера). Дружина С. О. Каришева, Ганна Георгіївна, допомогла О. Купріну видати «Київські типи». Дружина іншого брата, Варвара Дмитрівна, якій був присвячений «Молох», дала гроші на видання другої збірки — «Мініатюри». Купрін вважав Київ чудовим містом. На київському матеріалі написана його «Яма» — справжні «портрети живих киян». На Олександрівській вулиці знаходилась книжкова крамниця Должикова з бібліотекою — «аптекою» для душі, «кабінетом для читання», яку відвідувало багато відомих людей.

На розі вулиці Сагайдачного і Андріївської містилась мальовнича садиба (вул. Сагайдачного № 27-А), що належала відомій родині київських кондитерів Балабух. Будинок, у якому з 20-х років XIX ст. мешкали Балабухи, одноповерховий цегляний, зведений наприкінці XVIII — початку XIX ст. являє собою типовий зразок будинку ремісника, відбиваючи особливості тогочасної забудови.

Зберігся ще один житловий будинок Балабух, по вул. Сагайдачного № 27-Б, але пізніший, зведений 1839 р. за проектом архітектора Л. Станзані. Це двоповерховий будинок у стилі пізнього класицизму з оригінальною ліпниною та іншими прикрасами. У другій половині XIX в. до нього зроблено прибудову. Під час сучасної реставрації відновлено двоповерхову галерею.

Проте найбільший інтерес становить старий будинок Балабух. Глибина його льоху вражає. У ньому зберігали кондитерські вироби. Заможна сім"я Балабух жила на Подолі упродовж ХVШ-ХІХ ст., відіграючи неабияку роль у діяльності магістрату, хоча потім не обійшлося без зловживань. Нащадки Балабух до самої революції мали у Києві широковідому фабрику «сухого варення». Для цього у Києві були всі умови — багато садів, прекрасні фрукти, а тому й славилися на весь світ київське варення та пастила.

Починалося ж усе так. 1787 р. Київ відвідала імператриця Катерина II. Її супроводжував придворний кондитер швейцарець Бальї. Трапилося так, що він поламав на Подолі ногу, і був залишений на лікування в Києві. Оселившись на Пріорці, де було багато фруктових садів, кондитер дійшов висновку, що місцеві фрукти є неперевершеним матеріалом для виготовлення «сухого варення» та цукерок, цукатів. Кондитер надсилав свої вироби до царського столу, і через це мусів на рік залишитися в Києві. Декого з киянок навчав він свого мистецтва. А вже на початку 80-х років XVIII ст. у місті починають діяти кондитерські майстерні, вироби яких мали успіх на місцевому ринку, вивозились у Росію та за кордон. Особливою популярністю користувалася Фабрика Балабухи. Петро Балабуха заснував у 1790-х роках Фабрику «сухого варення» та пастили. Сімейна фірма Балабух проіснувала 125 років. Замовлення на незвичайні кондитерські вироби надходили з палацу російських імператорів. 1888 р. до Києва інкогніто прибуває Іспанський герцог Монпансьє і вивозить на батьківщину кілька пудів балабухівського варення. 1889 р. паризькі торговці звернулися до Балалбухи з пропозицією відкрити у Франції фабрику «сухого варення». У Києві мали великий попит кондитерські вироби «ба-лабушки» — цукерки у формі троянди. У Харківському художньому музеї зберігається портрет П. Балабухи, що колись висів у церковно-археологічному музеї Київської Духовної академії.

Напроти будинків, що належали родині Балабух, по вул. Сагайдачного № 29 стоїть будівля середини XIX ст. у стилі пізнього класицизму. У ній містилися квартири, які здавалися у найм, крамниці, майстерні. Знадвору тут нині знаходиться Театр маріонеток. Напроти, на вулиці Сагайдачного № 16/5 знаходиться оригінальний зразок торгового будинку початку XIX ст. Квадратний будинок-крамниця, з масивними стінами, арками дверей та ампірними вікнами, належав купцеві Парфентію Дегтярьову, першому голові міської Думи. Тут торгували залізними виробами.

Будинок по вулиці Сагайдачного № 22/2, на розі з Борисоглібською, належав срібних справ майстру, цехмістеру київських ювелірів, який працював для Лаври,— Федору Коробці (1789-1867). Він у 1816-1823 рр. виконав на замовлення Києво-Печерської лаври іконостас для Варлаамівської та Введенської церков. Окремі його твори декоративно-прикладного мистецтва, виконані із високою майстерністю, зберігаються у Музеї історичних коштовностей України. Його будинок було зведено у 1830-х роках за проектом архітектора Л. Станзані. Він являє собою найліпший зразок класицизму у цивільній архітектурі Києва. В основі цього двоповерхового приватного будинку лежить ще давніша споруда — перший поверх з підвалинами зі склепінням. Головний його фасад прикрашає виступ з напівколонами. У його оздобленні застосовані ліпні прикраси. Ім"я Федора Коробки стоїть поруч з Іменами найвправніших лаврських майстрів. Знатні київські міщани Коробки мали чималу вагу у київському самоврядуванні та цеховій управі. Федір Михайлович Коробка, найзаможніший «срібних справ мастер», ратсгер Магістрату, був і активним співучасником чималих надуживань тодішнього самоврядування, з приводу чого велось слідство 1821-1824 рр. 1861 р. у будинку Ф. Коробки почала діяти Подільська дівоча гімназія, з 1870-х років будинок належав Кундеревичам. Характерна подільська торгова вулиця XIX ст. приводить на Контрактову площу.

Джерело: "Короткий топонімічний довідник", Київ, "Павлім", 2003 р.