[Версія для друку]

У першій половині XVII СТ. (1632 р.) У Києвi було засновано Києво-Могилянський колегiум (з 1701 р.- Ки"iвська академiя) на зразок західних латинських шкіл. Фундатор Колегіуму митрополит Петра Могила в огорожі Братського училищного монастиря збудував першу дерев"яну бурсу, що належала Колегіуму (значні перебудови будинку бурси ускладнюють сьогодні уявлення про його первісний вигляд). Новий дерев"яний будинок бурс и, для найбiднiшого студентства на території Братства було побудовано 1719 р. коштом митрополита Рафа"iла Заборовського i його попередника І. Кроковського, який свої кошти заповiв Академії. У цьому будинку В тісноті мешкало 200 найбiднiших бурсаків. 1760 р. було придбано земельну дiлянку бiля церкви Миколи Набережного для нового будинку бурси. 1765 р. скiнчили будівництво дерев"яної бурси на кам"яному фундаментi. За планом будинок нагадував нині icнуючий. Дерев"янi роботи виконував майстер Петра Недiлка, кам"янi - колишнiй вихованець Академії, apxiтeктop Іван Григорович-Барський. У новому будинку тicнилися майже 400 бурсакiв.

Минуло 10 років, бурса згоріла i бурсацтво залишилось без останнього притулку. На новий кам"яний будинок почали збирати пожертви, що надходили від численних вихованціiв академії з Києва, усієї України та Росії, навіть з-за кордону. 1778 р. завершили спорудження нинi icнуючого мурованоro будинку бурси за проектом І. Григоровича-Барськoro на старому фундаментi коштом митрополита І. Кременецького. Було збудовано також i лiкарню. Будинок бурси мaє вигляд лiтери «П» - видовжений корпус мав два бiчнi виступи у напрямку вулицi, прикрашенi барочними фронтонами. Спочатку цей будинок був одноповерховим, з високим бароковим дахом, вигадливими бароковими фронтонами, що прикра шали бiчнi виступи. У такому виглядi він залишався до початку XIX ст. У 1809-1811 рр. за проектом архiтектора А. Меленського було надбудовано другий поверх.

Tодi ж будiвлю бурси обряджено класицистичним «вбранням», притаманним XIX ст. Середню частину було прикрашено чотириколонним портиком, з"явилися колони, трикутні фронтончики над вiкнами. Пожежа 1811 р., внаслiдок якої згорiли мало не вci академiчнi будинки, не завдала 6ypci великої шкоди. До бурси перевели деякi академiчнi класи, конгрегацiйну студентську церкву, академiчну лiкарню. Пiд час вiйни з Наполеоном будинок бурси реквiзувала військова влада. Потiм росiйський уряд закрив стару київську академiю i тим поклав край icнуванню старої бурси. У 1819-1832 рр. у її cтінax мicтилась духовна семiнарiя, потім - Києво-Подiльське духовне повiтове училище. У серединi XIX ст., коли будинок пристосовувався пiд шпиталь, було закладено портик, здiйснено внутрiшнє перепланування.

Цiкаве життя нуртувало колись у старокиївськiй бурсi. «3лиденна братiя» жила в тяжких умовах. Бурса призначалася «для найбiднiших вихованцiв, круглих сирiт, якi ще змалку залишились без батькiв i родичiв своїх i всі свої лiта, хоча з крайньою нуждою, тому вiддали, щоб, отримуючи в такому своєму бiдняцькому стані від людей милостиню, навчитися красних мистецтв, рiзних мов i корисних наук».

3авжди переповнена, велика (академiчна) бурса не могла вмicтити вcix бажаючих, тоді !х розмiщали в малiй бурсi - у примiщеннях подiльських приходських церков: Миколи Доброго, Покровської, Миколи Притиска, Василiвської, Iллiнської, Миколи Набережного. Бурсаки часто хворiли й помирали від холоду, страшної вологостi та тicняви. Іноді, коли через загрозу епiдемiї неможливо було купити хлiба, академiчна корпорацiя зверталась по допомогу до Магістрату та консисторiї. Якусь дещицю молодшi бурсаки одержували від Братського монастиря, але цього не вистачало, тож доводилось просити Магістрат, щоб Академії вiдпустили трохи зерна з державних запасiв. Дещо перепадало від пожертвувань знатних осiб.

Оскiльки коштiв на утримання студентiв не було, київськi бурсаки, 30-рiчнi богослови й «малолiтнi граматики» вiдшуковували усiлякi можливi засоби, аби прогодуватись, одягтися i продовжувати вчитись. Улiтку їм доводилося найматись прислужниками, сторожувати, наймитувати, пасти коней. Спудеї, зазвичай, мали добрi голоси й іноді одержували копiйки за участь у митрополичому xopi, читання псалмiв, «втiшних речей» над покiйними,- вiршiв пiд час пiднесення гравiрованих тез знатним особам, за складання панегiрикiв. У Рiздво бурсаки ходили містом з колядками, щедрiвками, вiтальними пicнями, вертепами. Але найчастiше вони «миркували» - просили милостиню, спiвали пiд вiкнами заможних мiщан псалми та канти.

А пiд час лiтнiх канiкул «безкоштовнi» спудеї розходилися по милостиню мiстечками України, щоб зiбрати кошти на наступний навчальний рік. 3лиднi примушували студентiв навіть красти. Відомі знаменитi нальоти бурсакiв на подiльськi базари, лавки та льохи з їстiвними припасами, крадiжки дров з мiщанських дворів та колод з міської огорожi. Допомагали бурсакам колишнi вихованцi Академії, якi робили значнi пожертвування, щоб витягти тих iз злиднiв. Молодшим бурсакам почали щодня варити борщ та кашу, заборонили миркувати. Тiльки жадоба знань допомагала спудеям долати злиднi, холод, голод, хвороби, принизливе становище.

Цiкаво описували І. Нарiжний, М. Гоголь побут бурcaків, напiвголодних, злиденних, з їхнiми пригодами пiд час подорожей. Герої творів «Вiй», «Тарас Бульба» М. В. Гоголя, пов"язанi саме з Подолом, його старовинними вуличками та майданами. Вони переносять нас до XVII, XVIII ст., дозволяють уявити серед семiнаристiв то синiв старого Бульби, то Хому Брута i Тиберiя Горобця.

Письменник допомагaє уявити, як у тi далекi часи вранцi Подiл заповнювався галасливим та численним натовпом семiнаристiв та бурсакiв у довгому чорному вбраннi, що нагадувало попiвське. Недарма ж так вразив Тараса Бульбу вигляд його синiв, що повернулися з Київської академії.

Подiльська торгова площа завжди вабила спудеїв. «Предприимчивые торговки бубликами, семечками, арбузами наперебой предлагали полуголодной студенческой братии свой товар ... Голодная бурса рыскала по улицам Киева и заставляла всех быть осторожными. Торговки, сидевшие на базаре, всегда закрывали руками свои пироги, бублики, семечки из тыкв, как орлицы детей своих, если только видели проходившего бурсака». Всім було відомо, як полюбляли бурсаки по ночах здiйснювати набiги на міські городи. Головний над спудеями «имел такие страшные карманы в своих шароварах, что мог поместить туда всю лавку зазевавшейся торговки». Бурсаки цi складали зовсiм особливий світ. А префекти «не жалели розг и плетей, пороли так жестоко, что несколько недель почесывали свои шаровары».

Неодноразово спудеї втiкали на 3апорожжя, «если не были перехвачены на пути». Старий Тарас Бульба присягався синовi Остапу, що нiколи не побачити йому 3апорожжя, якщо не вивчиться вcix наук. Той i вчився, а при нагоді ставав на чолi спуде"iв – «обобрать чужой сад или огород». А у iншому творі - «Вiй», М. В. Гоголь пише: «Как только ударял в Киеве поутру довольно звонкий семинарский колокол, висевший у ворот Братского монастыря, то уже со всего города спешили толпами школьники и бурсаки. Грамматики, риторы, философы и богословы с тетрадями под мышкой брели в класс ... торговки ... дергали за полы тех, у которых полы были из тонкого сукна ... философов и богословов они боялись задевать, потому что они всегда любили брать только на пробу и при том целой горстью».

У свята бурсаки ходили містом з вертепами, за що отримували шматок тканини чи половину вареного гусака. Цей вчений народ «был чрезвычайно беден на средства к прокормлению и притом необыкновенно прожорлив, сосчитать, сколько каждый за вечерю уписывал галушек - невозможно ... сенат, состоящий из философов и богословов, отправлял грамматиков и риторов под предводительством одного философа с мешками на плечах опустошать чужие огороды. И в бурсе появлялась каша из тыкв, объедались арбузами и дынями».

Києво-Подiльська бурса пов"язана з iм"ям ще однієї видатної особистостi. На будинку старої бурси встановлено меморіальну дошку, яка свiдчить: «У цьому будинку в 1824-1830 рр. жив видатний український композитор, славетний оперний спiвак Семен Гулак-Артемовський». Дошку прикрашено бронзовим барельєфом роботи скульптора Галини Кальченко. Майбутнiй оперний спiвак та композитор Семен Степанович Гулак-Артемовський народився 4 (16) листопада 1813 р. у ceлi Городище Київської губернії в сім’ї священника. Семен був племiнником ректора Харківського унівepситету Петра Гулака-Артемовського. 1824 р. він вступає до Київського духовного училища. Навчаючись у старому корпусi академії, він мешкав у старiй бурсi.

С. Гулак-Артемовський не був надто старанним учнем, вiддаючи перевагу улюбленому спiву. 3 першого року навчання він спiвав в архiєрейському xopi у Софiйському соборi, він рідко з"являвся на заняттях в училищi, i його виключили. Тодi він вступив на службу до хору київського вiкарiя в Михайлiвському Золотоверхому монастирi. Швидко став С. Гулак-Артемовський одним з провiдних солicтiв, чий голос вирiзнявся винятковою красою та силою. І тут доля подарувала Семенові щасливу зустрiч, яка перевернула згодом усе його життя.

1838 р. до Києва прибув Михайло Глiнка, тодiшнiй капельмейстер придворної спiвацької капели, 3 наказом: «По соизволению его императорского величества вы вместе с доверенными помощниками отправитесь немедля на Украину. Вам поручается произвести там набор новых певчих в придворную капеллу». За кiлька мicяцiв найкращих спiвакiв, знайдених у рiзних церковних хорах, було вiдiбрано М. Глiнкою для столичної капели. «Будучи в Киеве, Глинка такого баса отыскал - не то, что придворную капеллу – столичную сцену собой украсит».

За два дні по приїздi М. Глiнка звернувся до митрополита Київського та Галицького Фiларета з проханням вiдпустити С. Гулака-Артемовського до Петербурга, оскiльки той знову вчився у семiнарії. Дозвiл було одержано, i юнак назавжди покидає Київ.

У своїх «Записках» Глiнка згадував: «Він був дуже любий товаришам, i, коли він виїздив 3 Києва, вони проводжали його з плачем». А сам М. Глiнка вже тоді задумав свою оперу «Руслан i Людмила », працював над нею у маєтку Тарновського у Качанiвцi. Для партії Руслана він обрав саме С. Гулака-Артемовського: «Дайте срок,- потирал отудовольствия руки Глинка,- когда-нибудь Семен Гулак-Артемовский так моего Руслана споет - всех собой затмит». Отже, С. Гулак-Артемовський став учнем М. Глiнки, i, на його вимогу, протягом 1839-1842 рр. вдосконалював своє вокальне мистецтво у Парижi, Флоренції, де виступав з успiхом. Пicля навчання в Iталiї він вступив до імператорської росiйської опери у Петербурзi, де спiвав упродовж 1842-1864 рр., виконуючи piзнi партії iноземного та росiйського репертуару. Найкращi з них - Дон Жуан у оперi В. А. Моцарта та Iван Карась в оперi «Запорожець за Дунаєм».

Проте особливе мicце у його творчостi дiйсно посiдав «Руслан i Людмила» М. Глiнки, один з найвидатнiших творів XIX ст. 3 1842 р. опера йшла на сценi Великого (Маріїнського) театру в Петербурзi i дедалi бiльше захоплювала слухачiв. Марi1нський театр був переповнений, коли давали «Руслана». С. С. Гулак-Артемовський був одним з перших виконавцiв ролi «Руслана», по-лицарськи благородного, мужнього витязя часiв Київсько"i Pyci. Обдарований спiвак, який володiв баритональним басом, був окрасою театру. Протягом двадцяти років спiвав С. С. Гулак-Артемовський на оперних сценах Петербурга та в Італiйськiй оперi.

Партитура опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» зберiгалася в бiблiотецi iмператорських театрів, а сама постановка опери з хорами й танцями, побудована на гумористичних народних пicнях, мала такий успiх на сценi Маріїнського театру, що зацiкавила навіть царську сiм"ю, яка була присутня на прем’єрі цієї опери 1863 р., хоча спектакль ішов (чи не єдиний на той час випадок) мовою оригiналу.

С. С. Гулак-Артемовський здiйснив багато обробок українських народних пicень, ним написано чимало романсів, кiлька водевiлiв, серед них - «Українське весiлля», «Нiч на Івана Купала» та iн. Ось з такою видатною людиною пов"язана старовинна подiльська бурса.

На Подолi icнувало багато бурс, одна з них мicтилася й при Iллiнськiй церквi. Значнi перебудови ускладнюють уявлення про первicний вигляд. Колись це, очевидно, була характерна для тогочасного зодчества споруда. Це можна вiдчути, попри уci перебудови, навіть i тепер.

Джерело: "Прогулянки старим Подолом", І.Плотнікова, К. 2003