[Версія для друку]

За легендою, 882 року новгородський князь Олег, приставши човном до дніпрового берега, убив Аскольда і Діра, що князювали в Києві, й сів на князівський престол. І, якщо вірити цим переказам, зробив це, відказавши: ‘Це буде мати містам руським‘. Сам Олег реабілітував себе в очах нащадків тим, що об‘єднав Русь у єдиній східнослов‘янській державі з центром у Києві, зміцнив авторитет політичної влади. Значних успіхів князь досяг у зовнішній політиці. Це ж він переміг гордий Константинополь і передрік велике майбутнє Києву.

Аскольда ж, якщо вірити легендам, поховали на місці загибелі. Це урочище в давнину звалося Угорським. Згодом на місці поховання поставили дерев‘яну церкву.

У 1810 році архітектор А. І. Меленський на місці дерев‘яної церкви збудував кам‘яну церкву-ротонду, яка пізніше була перебудована на парковий павільйон. А з часом навколо утворилось кладовище.

Мальовниче, овіяне таємничими легендами місце привертало увагу киян та гостей міста. Т. Г. Шевченко відтворив Аскольдову могилу на одному з малюнків, письменник М. М. Загорській написав роман ‘Аскольдова могила‘, що ліг в основу лібрето опери О. М. Верестовського. Часто бував тут декабрист Бестужев-Рюмін.

На кладовищі було поховано чимало відомих людей, серед яких театральний діяч М. М. Соловцов, автор ‘мертвої петлі‘ П. М. Нестеров, професор медицини Ф.Ф.Мерінг тощо.

Кладовище існувало до 1935 року. У зв‘язку із включенням цієї місцевості до паркового комплексу поховання переважно знищили або перенесли на інші кладовища.

Взято з "Київ: погляд через століття", ст. 190; Київ, "Мистецтво", 1988 р.